Дорогі чи дешеві розмови по мобільному в нашій країні — ось основна тема нашої сьогоднішньої статті.
А дійсно, чи дорого телефонувати між собою українським абонентам? Тому було вирішено порівняти тарифи українських операторів мобільного зв’язку, з їх закордонними «конкурентами».
Звідки думка, що зв’язок дорогий?
Спочатку, коли мобільний зв’язок вже вийшов зі стадії «для обраних», але ще не став по-справжньому доступним більшості, тарифи були на рівні середньоєвропейських. Тоді, ще в далекі 2002-2004 роки, коли покриття залишало бажати кращого, а тарифи не дозволяли пересічним громадянам обговорювати примхи погоди, а лише обмінюватися короткими фразами винятково в справі, дивно, практично ніхто не скаржився на зв’язок, абоненти були раді тому, що є. Але, починаючи з 2004-го року, між двома гігантами ринку («Київстар», і UMC) розпочалася гонка тарифів, або кажучи професійною мовою — демпінг. Намагаючись набрати якомога більшу абонентську базу, оператори почали безкоштовно роздавати стартові пакети, істотно знижувати тарифи, проводити різні акції, концерти, шоу, загалом все, щоб максимально завоювати прихильність аудиторії. А також вводилися тарифи з безкоштовними розмовами всередині мережі, нульові тарифи на дзвінки на обрані номери, різні системи заохочень і бонусів, щоб утримувати абонентів.
Умовно, стартом масового поширення мобільного зв’язку можна вважати вихід закону про заборону стягнення плати за вхідний дзвінок. Саме із цього часу абонентські бази операторів почали збільшуватися чи не в геометричній прогресії
Ще більше ускладнилася ситуація для провідних операторів з виходом нового гравця — оператора під брендом life:). Старт цього оператора супроводжувався повальною, як кажуть в народі, «шарою». Години безкоштовних дзвінків, сотні SMS і MMS, бонуси за вхідні, та інші принадності для нових абонентів оператора зі смайликом.
Потім на просторах України розгорнув свою діяльність ще один бренд — Beeline. І знову абоненти купаються в копійчаних дзвінках. Таким чином, протягом кількох років, всі, хто хотів, могли без перешкод лавірувати між різними тарифними планами, при цьому практично нічого не платити, або навіть заробляти на зв’язку.
Таким чином, у момент найбільшого росту мобільного ринку, абоненти платили за послуги зв’язку просто мізерні гроші, а то й спілкувалися зовсім безкоштовно. Зараз же, абонентські бази сформовані, нових клієнтів операторам брати практично немає звідки. Тому оператори йдуть на різні хитрощі з тарифами, приховують реальну вартість розмов, вводять додаткові умови й платежі. Кажучи іншими словами — всіляко змушують витрачати абонентів більше, ніж останнім би хотілося.
Чи дорого ні?
Працюючи в сфері мобільного зв’язку, постійно вислуховуєш нарікання, мов який в нас дорогий зв’язок, оператори взагалі, вибачите на слові, знахабніли, коли вже тарифи нарешті — то знизять, й інші нісенітниці.
Хоча це й логічно, адже народ, який звик їздити «зайцем» у громадському транспорті, мати офіційну зарплату нижче прожиткового мінімуму й при цьому їздити на новенькій іномарці, купувати речі на розкладках «усе за гривню» й юрбами ломиться в магазинчики під вивіскою «Все за 8», вимагати субсидій і дотацій — не змінити. Менталітет, що впевнено розвивався в епоху недосоціалізму не самовикоріниться. Пройде ще не один десяток років, і лише після зміни кількох поколінь ми, нарешті-то, зможемо повністю відкинути стереотипи, і перестанемо вимагати дешевого замість якісного. Саме так це найбільш яскраво відрізняє нас від західноєвропейських сусідів.
Кожен четвертий опитаний, незадоволений вартістю послуг мобільного зв’язку. І лише кожен сьомий визнає вартість послуг низькою. Але при цьому потрібно врахувати, що опитування охоплює лише Інтернет-аудиторію, а, як відомо, статок співгромадян, що мають доступ до мережі, на порядок вище, ніж українців, які не мають доступу до всесвітньої павутини.
Зворотний бік медалі
Згідно з наданими операторами даними, виходить, що тарифи в Україні дійсно мізерні, а середньомісячні витрати абонентів ще менші. Але з іншого боку, з огляду на те, що середній рівень зарплат в країні становить 1700 гривень, то шляхом нескладних математичних дій можна підрахувати, яку частку свого доходу витрачає українець на зв’язок.
2,5% — саме таку частину своїх доходів, витрачає середньостатистичний українець на бездротове спілкування. Це не багато, і не мало, це середньосвітовий показник. Але от чи стільки отримує український абонент за свої 2,5% зарплати, як європеєць? Природно, ні.
От звідси й «ростуть ноги» у розмов про дорожнечу. Виходить, що ніби в Україні тарифи й нижчі, але нижчі у двічі-тричі, а от зарплата менша європейської у вісім разів.
Тільки от це не провина операторів, ціни на зв’язок у них більш ніж адекватні. Проблему необхідно шукати в низькому рівні доходів наших співгромадян, що вирішується, але занадто повільними темпами.